РОЗУМІННЯ КАТЕГОРІЇ "ПОДРУЖЖЯ" У НАЦІОНАЛЬНОМУ ПРАВІ, ПРАВІ ОКРЕМИХ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ І СУДОВІЙ ПРАКТИЦІ

Анотація

Вступ. Досліджено особливості розуміння категорії "подружжя" у національному законодавстві, праві ЄС і нормативно-правових актах окремих іноземних держав, визначення умов та обмежень її тлумачення і застосування у практиці Суду справедливості ЄС та судовій практиці ЄСПЛ. Сформульовано висновки та пропозиції з удосконалення національної системи правового регулювання відносин подружжя.

Методи. У процесі визначення та аналізу трансформації нормативного регулювання відносин між подружжям у національному законодавстві, правовій доктрині й судовій практиці застосовано загальнофілософські та спеціальноюридичні методи дослідження соціальних закономірностей, правових явищ і юридичних категорій.

Результати. Визначено, що нині в Україні внаслідок норм публічного порядку не визнаються одностатеві шлюби чи партнерства, отже, члени таких сімей позбавлені права визнаватися подружжям із відповідними майновими й особистими наслідками (спадкування у першу чергу, права на усиновлення (удочеріння) за національним законодавством тощо). Аналіз законодавства й судової практики країн англо-американської правової системи (США, Великої Британії та Австралії) засвідчує визнання правого статусу подружжя незалежно від статі учасників шлюбу, укладеного законно відповідно до національного законодавства, незалежно від місця проживання подружжя. У країнах-членах ЄС держава має право обмежувати доступ до шлюбу. Водночас, відповідно до положень судової практики Суду справедливості ЄС та ЄСПЛ, якщо держава надає одностатевим парам альтернативне шлюбу визнання (зокрема у формі зареєстрованих партнерств), то вона не зобов'язана надавати таким парам правовий статус, ідентичний шлюбу, тобто поширювати на них категорію "подружжя".

Висновки. Ураховуючи європейські тенденції сприйняття одностатевих шлюбів і партнерств, а також розроблення в Україні проєкту Закону "Про інститут реєстрованих партнерств", визначено можливість змін у перспективі законодавчого підходу в регулюванні зазначених відносин, що, загалом, відповідатиме загальноєвропейській практиці, тенденціям утвердження і захисту прав людини та її основоположних свобод.