ЮРИДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКСПАНСІЇ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НА БАЛКАНАХ (КІНЕЦЬ XVIII – ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ СТ.)
Анотація
Встановлено, що загальні тенденції реалізації Російською імперією експансіоністської політики на Балканах ґрунтується на тих основах її зовнішньополітичного курсу, які були закладені ще в нормативних документах часів Петра І. Це, зокрема, удавана опіка над "єдиновірними християнськими народами", широке використання підкорюваних народів як ресурсу для досягнення власних стратегічних цілей і яскраво виражена асиміляторська політика в національному питанні. Саме на таких засадах укладалися російсько-турецькі договори XVIII–ХІХ ст., де всі, на перший погляд, гарантії безпеки для балканських народів були продиктовані виключно меркантильними міркуваннями. Царські маніфести та інші нормативні документи, де визначалася політика щодо окремих балканських народів, писались у відверто декларативній манері, прямо або приховано розходились із проголошеним курсом на допомогу зазначеним народам і, як і російськотурецькі договори, спрямовувалися лише на реалізацію стратегічних цілей російського самодержавства. Зроблено висновок, що, залишаючи широкий простір для звинувачень Османської імперії в недотриманні договірних зобов'язань, Російська імперія створювала можливості для ситуативного розширення свого впливу в окремих регіонах Балкан. Сформована царизмом юридична база передбачала можливості для різновекторної експансії (економічної, культурної, релігійної тощо), що в підсумку мало призвести до ліквідації національної самосвідомості південнослов'янських народів і їхнього цілковитого переходу під російський контроль.
Посилання
1. Богоявленский С. К. Связи между русскими и сербами в ХVII– XVIII вв. Славянский сборник. М.: ОГИЗ, Гос. изд-во полит. лит-ры, 1947. С. 241–261.
2. Поездка в Румелию Архимандрита Антонина. СПб., 1879. 321 с.
3. Письма и бумаги Петра Великого. СПб., 1889. Т. 2. 812 с.
4. Липранди И.П. Восточный вопрос и Болгария. М., 1868. 140 с.
5. Рот К. История славян. Часть ІІ. История христианских народов балканского полуострова. СПб.: Изд. "Вестника Знания" (В.В. Битнера), 1908. 76 с.
6. Липранди И.П. Восточный вопрос и Болгария. М., 1868. 353 с.
7. Иречек К. История болгар. О., 1879. 753 с.
8. Тепляков В. Письма из Болгарии. М., 1833. 335 с.
9. Каниц Ф. Дунайская Болгария и Балканский полуостров. СПб., 1876. 342 с.
10. Русова С. Как болгары добыли себе свободу. Р.-н/Д. : Донская Речь, 1905. 60 с.
11. Державин Н.С. История Болгарии : в 3 т. М., 1947. Т. 1. 248 с.
12. Державин Н.С. История Болгарии : в 3 т. М.; Л., 1948. Т. 4. 161 с.
13. Панащенко В.В. Нова Сербія. Енциклопедія історії України. К.: Вид-во "Наукова думка", 2010. С. 325.
14. Утин Е. Письма из Болгарии в 1877 г. СПб., 1879. 315 с.
15. Россия и национально-освободительная борьба на Балканах,1875–1878 : сб. док. / сост. А.И. Нарочницкий. М.: Изд-во "Наука", 1978. 453 с.
16. История Нового времени / Р.Ю. Виппер, И.П. Реверсов, А.С. Трачевский. М.: Республика, 1995. 496 с.
17. Гандев Х. Становление болгарской нации. София, 1987. 157 с.
Завантаження
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Authors who publish with this journal agree to the following terms:
1. Authors retain copyright and grant the journal right of first publication with the work simultaneously licensed under a Creative Commons Attribution License that allows others to share the work with an acknowledgement of the work's authorship and initial publication in this journal.
2. Authors are able to enter into separate, additional contractual arrangements for the non-exclusive distribution of the journal's published version of the work (e.g., post it to an institutional repository or publish it in a book), with an acknowledgement of its initial publication in this journal.
3. Authors are permitted and encouraged to post their work online (e.g., in institutional repositories or on their website) prior to and during the submission process, as it can lead to productive exchanges, as well as earlier and greater citation of published work (See The Effect of Open Access).
