ЩОДО МІСЦЯ ЗВІЛЬНЕННЯ В ІНСТИТУТІ ДИСЦИПЛІНИ ПРАЦІ
DOI:
https://doi.org/10.17721/1728-2195/2025/2.130-2Ключові слова:
дисципліна праці, дисциплінарне стягнення, звільнення, принцип стабільності трудових правовідносин, припинення трудового договоруАнотація
В с т у п . У трудовому праві інституту дисципліни праці завжди приділялося одне із центральних місць. Зазначена категорія, що визначається як певний порядок поведінки осіб у процесі праці, відігравала велику роль як у період становлення галузі, так і в сучасних умовах, сприяючи ефективній реалізації трудових правовідносин. Метою цієї статті є з'ясування особливостей правового регулювання дисциплінарної відповідальності, ураховуючи необхідність забезпечення працівника можливістю виправити свою поведінку в разі застосування заходів, спрямованих на забезпечення трудової дисципліни. З огляду на це, у статті розглядається проблематика застосування звільнення як заходу стягнення за порушення трудової дисципліни.
М е т о д и . У процесі підготовки статті застосовано діалектичний, порівняльно-правовий, формально-логічний та інші методи пізнання. За допомогою діалектичного методу, зокрема, визначено особливості правового регулювання стягнень за порушення трудової дисципліни в Україні. Порівняльно-правовий метод дав змогу здійснити порівняльно-правове дослідження норм національного, зарубіжного та міжнародного законодавства, що регулюють питання дисциплінарної відповідальності. Формально-логічний метод використовувався для виявлення недоліків правового регулювання дисциплінарних стягнень, зокрема застосування такого заходу стягнення, як звільнення.
Р е з у л ь т а т и . Застосування у ст. 147 Кодексу законів про працю України моделі "догана – звільнення", у зв'язку з відсутністю альтернативних заходів стягнення, може посилювати роль звільнення у забезпеченні трудової дисципліни, а також створювати певні ризики неврахування всіх обставин, що супроводжують притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Певною мірою це вказує на необхідність розширення спектру існуючих дисциплінарних стягнень, що в жодному разі не слід сприймати як прагнення до збільшення варіантів покарання працівника. У контексті розширення заходів дисциплінарного стягнення виникає питання не лише про кількість і види таких заходів, але й про місце звільнення серед них. Адже дисциплінарна відповідальність сама по собі спрямована на збереження трудових правовідносин шляхом виправлення поведінки працівника, натомість звільнення має наслідком припинення цих правовідносин.
В и с н о в к и . Зроблено висновок про недоцільність закріплення в положеннях національного законодавства про працю такого заходу стягнення за порушення трудової дисципліни, як звільнення. Цей висновок зумовлений насамперед тим, що застосування звільнення як дисциплінарного стягнення не відповідає безпосередній меті дисципліни праці, що полягає в забезпеченні ефективної реалізації чинних трудових правовідносин, тобто у їх збереженні, а не припиненні. Відповідно, притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності має бути спрямоване на коригування його подальшої професійної діяльності шляхом оптимізації способів впливу на поведінку без завдання надмірної шкоди трудовим правовідносинам. Зазначене в жодному разі не має розглядатися як обмеження права роботодавця на розірвання трудового договору у зв'язку з грубим порушенням працівником трудових обов'язків. Однак таке розірвання трудового договору, по-перше, не має розглядатися як захід стягнення в межах дисциплінарних процедур, а по-друге, воно має бути вимушеним і крайнім кроком роботодавця, коли всі існуючі заходи дисциплінарного впливу на порушника не спричинили позитивного результату у вигляді виправлення його поведінки.
Посилання
Committee of Experts on the Application of Conventions and
Recommendations. (2001). Report III (1A). https://www.ilo.org/public/
libdoc/ilo/P/09661/09661(2001-89-1A).pdf
Darba likums. (2001). https://likumi.lv/ta/id/26019-darba-likums
Kodeks pracy. (1974). https://isap.sejm.gov.pl/isap.nsf/download.xsp/
WDU19740240141/U/D19740141Lj.pdf
Wyrok Sądu Apelacyjnego w Warszawie z 17 listopada 2005 r., III APa
103/04. (2005).
Болотіна, Н. Б. (2006). Трудове право України (4-те вид.). Вікар.
Венедіктов, В. С. (2018). Сучасні проблеми трудового права України. Право.
Верховна Рада Української РСР. (1971). Кодекс законів про працю
України. Закон Української РСР від 10.12.1971 р. № 322-VIII.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text
Кабінет Міністрів України. (1993). Положення про дисципліну працівників
залізничного транспорту. Постанова Кабінету Міністрів України від
26.01.1993 р. № 55. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/55-93-п#Text
Міжнародна організація праці. (1982). Про припинення трудових
правовідносин з ініціативи роботодавця. Конвенція Міжнародної
організації праці від 1982 р. № 158. https://zakon.rada.gov.ua/laws/
show/993_005#Text
Пленум Верховного Суду України. (1992). Про практику розгляду
судами трудових спорів. Постанова Пленуму Верховного Суду України
від 06.11.1992 р. № 9. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-92#Text
Прилипко, С. М., & Ярошенко, О. М. (2008). Трудове право України.
ФОП Вапнярчук Н. М.
Подорожній, А. Ю. (2020). Загальнотеоретична характеристика інституту
дисциплінарної відповідальності у трудовому праві. Вісник Харківського
національного університету внутрішніх справ, 3(90), 78–84.
Прокопенко, В. І. (1998). Трудове право України. Консум.
Хуторян, Н. М. (2003). Проблеми правового регулювання дисциплінарної
відповідальності працівника. Праця і зарплата, 24, 6–7.
Щербина, В. І., & Соцький, А. М. (2021). Трудове право України. Технодрук.
Ярошенко, О. М., Прилипко, С. М., Слюсар, А. М. та ін. (2017). Трудове
право (2-ге вид., перероб. і доп.). Право.
Додаткові файли
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2025 Сергій ВЕНЕДІКТОВ

Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Authors who publish with this journal agree to the following terms:
1. Authors retain copyright and grant the journal right of first publication with the work simultaneously licensed under a Creative Commons Attribution License that allows others to share the work with an acknowledgement of the work's authorship and initial publication in this journal.
2. Authors are able to enter into separate, additional contractual arrangements for the non-exclusive distribution of the journal's published version of the work (e.g., post it to an institutional repository or publish it in a book), with an acknowledgement of its initial publication in this journal.
3. Authors are permitted and encouraged to post their work online (e.g., in institutional repositories or on their website) prior to and during the submission process, as it can lead to productive exchanges, as well as earlier and greater citation of published work (See The Effect of Open Access).
