АДВОКАТ У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ: ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ПРЕДСТАВНИЦТВА

Анотація

З моменту становлення самостійної Української держави спостерігаються численні спроби модернізації й удосконалення процесуального законодавства, а також законодавства, що ним врегульовано принципи, завдання діяльності та організаційно-правову структуру адвокатури. Такі спроби мають на меті запровадження і вдосконалення в Україні системи справедливого та ефективного правосуддя, забезпечення реалізації права доступу до суду, зокрема й за рахунок звернення до міжнародних стандартів. Але в обов'язковій прив'язці до власне українського досвіду й сучасного стану справ.

Наслідком такого реформування є поява нових форм, конструкцій і процесуальних інститутів, наприклад, інституту врегулювання спорів за участю судді.

Водночас на сторони судового процесу і адвокатів як їхніх представників покладається не тільки обов'язок опановувати нові інструменти захисту права, але й на власному досвіді випробовувати недосконалості нового законодавства. І, на жаль, постійні кардинальні зміни в судовій практиці, які не завжди мають належні підстави й досконалу правову аргументацію. А всі ці аспекти разом руйнують на практиці принцип правової визначеності – один з підпринципів принципу верховенства права, який відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України визнається і діє в Україні.

Мета цієї наукової розвідки має теоретико-прикладний характер: на підставі аналізу судової практики показати недосконалість процесуального закону та тенденції хаотичності зміни практичного правозастосування – без належних підстав і обґрунтування, а також запропонувати шляхи до розв'язання цих проблем. При цьому панорамний зріз практичних кейсів обрано авторками довільно і не претендує на повноту. Він сформований за результатами аналітичних досліджень та систематизації судової практики Верховного Суду.

Під час формування і подання матеріалу використано метод судових кейсів, що дозволило структурувати матеріал за напрямами недосконалості в законодавстві і окремо, змін у практичному правозастосуванні. Матеріал подається як приклад роботи гіпотетичного адвоката, який представляє інтереси конкретної особи, якби його можливості висловити незгоду із судовим рішенням могли б вийти за межі судового процесу.

На основі аналізу норм цивільного процесуального закону й конкретних судових рішень зроблено висновок, що негативні фактори, якими є відповідна якість закону й не завжди виправдана змінювана судова практика, впливають на довіру суспільства до судової гілки влади. Переламати ситуацію одними реформами неможливо. Потрібна більша адвокатська активність через свої самоврядні інституції і розроблення доктрини. Саме останній меті і прислуговується ця наукова розвідка – як аналітична компонента.