ПОЗАСУДОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРУ ЯК ЕЛЕМЕНТ ДОСТУПУ ДО ПРАВОСУДДЯ

Анотація

Вступ. Нинішня концепція ефективного доступу до правосуддя, яка поступово розвивалася та видозмінювалася упродовж багатьох років, потребує дієвого використання альтернативних способів урегулювання спору поряд із судовим урегулюванням. У цій статті розглядається можливість застосування позасудових механізмів в Україні як один із найголовніших засобів у подоланні бар'єра на шляху до ефективного доступу до правосуддя з урахуванням міжнародного досвіду. Метою статті є висвітлення позитивних і негативних аспектів звернення до різних способів урегулювання спору, ілюстрування недовіри до альтернативного врегулювання спору в Україні, визначення стану реалізації українських позасудових механізмів і проблем, що потребують удосконалення з урахуванням практики ЄСПЛ та рекомендацій, а також відображення пропозицій щодо усунення прогалин у функціонуванні досудового механізму врегулювання спору.

Методи. У статті використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового дослідження, такі як системний, діалектичний і системно-структурний аналіз.

Результати. Наголошено, що рівень довіри суспільства безпосередньо впливає на застосування альтернативних способів урегулювання спору в державі. Акцентовано увагу на недостатній інформованості громадян під час судового розгляду справи про можливості застосування позасудового механізму врегулювання спору. Ґрунтуючись на судовій практиці, установлено, що підхід щодо обов'язку використання позасудових механізмів перед зверненням до суду залежить від обраного виду (методу) альтернативного врегулювання спору, що сторони прописали в укладеному договорі. Запропоновано взяти до уваги приклад реформи Лорда Вулфа задля приведення української практики у відповідність до міжнародної, що полягає у збільшенні використання альтернативних способів урегулювання спору, полегшенні проведення судового процесу, його пришвидшенні тощо.

Висновки. У висновках наголошено на необхідності: забезпечення обізнаності громадян про застосування позасудових механізмів урегулювання спору; перегляду системи добровільного застосування зазначених механізмів; урахування принципу "свободи договору"; установлення єдиного підходу щодо обов'язку звернення до позасудового врегулювання спору, якщо сторони виклали відповідну умову в укладеному договорі.